В національній історіографії досі не вироблено чітких критеріїв в оцінюванні Українського Центрального Комітету (УЦК). Одна група істориків схильна трактувати його діяльність як відвертий прояв колабораціонізму, інша бачить в УЦК легальну установу, що проводила так звану реальну політику, суть якої полягала в тому, щоб, при дотриманні формальної лояльності стосовно німецької влади, зберегти українське населення від переслідувань, покращити його становище, взяти під контроль адміністрацію та розбудувати систему підготовки фахових сил [1, с. 152]. Не вдаючись в оціночну полеміку з представниками різних історіографічних напрямків, ми констатуємо, що діяльність УЦК була помітним явищем у житті українців Генеральної Губернії, що не дозволяє просто ігнорувати його дослідження. Тому дана розвідка покликана, спираючись на масив архівних документів, висвітлити один з аспектів діяльності УЦК, а саме – роль Комітету в організації спортивного життя краю.

Український Центральний Комітет був єдиною легальною українською установою в ГГ і тому очолював усі ті ділянки суспільного життя, які могли легально існувати в німецькій дійсності [2, с. 9]. Саме він керував розвитком і пропагандою спорту на цих територіях [3, с. 13]. Під гаслом «Спорт в маси» та «Всесторонність у фізичному вихованні» вела свою діяльність референтура Тіловиховання при УЦК, яка особливу увагу приділяла Відзнакам Фізичної Справності (ВФС) [4, арк. 5]. 

ВФС була створена в 20-х роках ХХ століття Українським Спортивним Союзом в Західній Україні, як нагорода за виконання певних мінімальних фізичних нормативів. Запроваджувалася з метою заохотити якнайбільше українців займатися фізкультурою та спортом [3, с. 421]. За час Другої світової війни, на відміну від інших окупованих українських територій, лише в Генеральній Губернії проводились змагання за здобуття ВФС. Вперше їх було проведено 21 вересня 1941 року в Сяноці.

Референтура Тіловиховання УЦК створювала Головну та Технічні Комісії ВФС. До складу комісії входили провідник, заступник та організаційний референт (в одній особі), секретар. Провідник комісії – «громадянин з авторитетом, близько зацікавлений справами тіловиховання» знаходив контакт з громадянством та своєю повагою уможливлював пропаганду в даному середовищі, а далі своїми особистими зв’язками запевняв можливості санкцій, що їх в даному середовищі треба було вжити. Провідник Комісії повинен був брати участь у проведенні проб ВФС в Технічних Комісіях (ТК). Організаційний референт – «меткий чоловік зі знанням спорту» мав за завдання організовувати відповідні комісії «в ділі» в порозумінні з провідником комісії ВФС. Часто контролював діяльність на місцевості, призначав Технічні Комісії «проб ВФС», наглядав за працею створених комісій, погоджував з ними часові терміни «проб ВФС», брав участь в ТКВФС, завідував пропагандою спортивного способу життя. Секретар Комісії здійснював контроль оголошень, учасників, керівників клубів, які мали взяти участь у змаганнях. Секретар збирав матеріали від ТКВФС, оформлював та пересилав їх разом зі звітами до Головної Комісії (ГК). Провідника ВФС визначала та затверджувала ГКВФС за поданням Референтури Тіловиховання при УОК (Український Окружний Комітет).

Безпосередньо змагання ВФС організовували ОК чи ТК ВФС або делеговані до цього особи в школах чи установах. До обов’язків ОКВФС чи ТКВФС належало: проголосити щонайменше за 14 днів наперед місце та дату змагань, остаточний термін оголошень, види змагань, які заплановано провести, приймати та відкидати оголошення кандидатів. Технічна комісія «проб за ВФС» мала готувати місце та приладдя, потрібні для проведення змагань.

У склад Технічної Комісії ВФС входили провідник, а заразом організатор даних змагань, лікар, вчитель фізичної культури, поручник фізичного виховання або інша особа, яка гарантувала фахове проведення змагань і секретар, покликаний організувати змагання. Також до обов’язків ТКВФС належало проведення випробовування з кожним кандидатом особисто, фіксація результатів окремих нормативів, визначення його рівня й можливість претендувати на визнання відповідного класу та ступеню ВФС. Лікар мав перевіряти стан здоров’я кандидата, допущеного до змагань, виключати недужих і слабких, а за потреби надавати медичну допомогу під час проведення змагань [4, арк. 5 – 6]. 

Участь у змаганнях брали керівництво спортивних клубів і окремих секцій, всі спортсмени легкої атлетики, футболу й інших спортивних ігор, плавання, зимових видів спорту, члени ВСУМ (виховні спільноти української молоді), студенти, молодь середніх та фахових шкіл, працівники Комітетів та інших установ, сільська молодь, організована в Українських освітніх товариствах (УОТ-ах), ремісники.

Відомості про ВФС поширювались всіма можливими шляхами. Окремі Комісії ВФС готували на своїй території пропагандивні друковані гасла, плакати, статті в часописах тощо. В спортивних товариствах та УОТ-ах пропаганда за ВФС поширювалась усно. Комісії ВФС (в першу чергу провідник) встановлювали контакти з директорами шкіл, студентськими лідерами, керівниками різних установ і роз’яснювали їм цілі ВФС [4, арк. 6].

У процесі підготовки до змагань підшуковувались інструктори, налагоджувались контакти з учителями фізкультури в школах. Комісії ВФС оголошували час та місце тренінгів для змагань за ВФС, відповідали за контроль вправ, знайомили учасників зі статутом змагань за ВФС [5, арк. 66] та вимогами.

Звіти разом з рекомендаціями ТКВФС чи ОКВФС визнати результати учасників змагань, пересилались протягом 10 днів після закінчення змагань. Окремі звіти зі змагань ВФС заносились до книжки ВФС, яка залишалась в УТК чи ОКВФС. Відзнаку Фізичної Справності визнавала Генеральна Комісія ВФС та разом з посвідченням ВФС [5, арк. 69] доручала передати дотичній Комісії ВФС особам, що її здобули.

Отже, спираючись на вперше введені до наукового обігу документи УЦК, ми зуміли «реконструювати» процес надання Відзнак Фізичної Справності, яким керував Український Центральний Комітет в Генеральній Губернії. Слід констатувати, що незважаючи на складні умови нацистської окупації, Комітету вдалося суттєво поширити пропаганду здорового способу життя серед українського населення регіону, створити складний і фаховий організаційний апарат, який дозволяв на високому рівні проводити змагання на здобуття ВФС.